Украина - Русская земля, украинец - pyccкий человек

 

Глава VII. Украина—Русская земля, украинец — pyccкий человек  
А. Камiнський. О Русской земле и русском народе 124 
Кому нужна „соборна самостiйна, вiд нiкого незалежна украiнська держава" 125 
Что такое украинская нация 126 
О единстве русского народа 127 
Из письма Д.И. Зубрицкого к Максимовичу 128 
А. Геровский. Украинская мова 129 
Екатерина II. Флаг украинских сепаратистов 132 
Богдан Лепкий. Битва (стихотворение) 133 
Емилиан Перхун. Русский народе! (стихотворение) 134 
Борис Ширяев. Вызволение хлопсксй Руси 135 
 

Глава VII 
Украина—Русская земля 
украинец — pyccкий человек 

О Русской земле и русском народе  
(Глава из брошюры: „Загадка Украiни i Галичини") 
Цiвiлiзацiйна роля Русi  Сказано, що з X-ого вiку зорганiзовано первоначально i переходово з Новгородської землi, потiм з Київа, всi землi Сарматiї в одну руську державу. Це i є велика наша вiтчизна. Коли татари ту органiзацiю розбили, зорганiзовано всi тi самi землi знов в одну державу, але вже з пiвнiчного центра. Вiтчиною – державою нашою до татар була отже Русь Володимира. Тi самi всi землi зiбранi вкiнець в 18-iм вiцi знова в одну державу перестали бути нашою вiтчиною-державою, тому що були збиранi довгим iсторичним процесом, з iнчого центра? Тi самi землi, раз наша вiтчина, другий раз нi?... 
Це не перечить, що Київська земля, пiвдень, є нашою близчою, милiщою вiтчиною, вiтчиною по серцю, тимчасом коли цiла Русь, вiд океанiв до океанiв, є нашою державною вiтчиною, вiтчиною, яку витворив дух iсторiї, дух нашаої експанзiї, вiтчиною интересiв полiтичних, економiчних, культурних. 
Ми вказали на нашу давню i нову, вузчу i ширшу вiтчину. Скажемо тепер, що коли вона наша, то зглядом неї маємо i обовязки... Таким першим обовязком є вимога вiдноситись до неї не по дiтвацьки (“Рассєя”; “адiн народ”; “єдiная недєлiмая” – все те в галицькiй трансскрипцiї), а серiозно, хотьби вже i тому, що шеста часть нашої планети заслугує на вiдношення серiозне, оттак як i слонь або медведь заслугує на серiозне вiдношення. Серiозно вiдносяться до Русi американцi, нiмцi, англiйцi; будемо сподiватись, що на будуче серйзно будуть до неї вiдноситись i галичане, так, як всi серiозно вихованi народи вiдносяться до своєi вiтчини. А чому, увидимо з дальшого. 
 

Могучу державну органiзацiю з Київом, яко осередком, розбили татари. Розгром був не то катастрофою, котру гоїть час; розгром був катаклiзмом, котрого направа вимагала 5 столiть. Без того розгрому пiвденно-руське булоб мало таку позiцiю, як нинi пiвнiчно-руське, позiцiю, надаючу тон, домiнуючу; пiвнiчна Русь вдоволиласьби була позiцiєю “України”; Київ мавби два мiлiони; Москва, Петербург малиб замiсть мiлiонового населення меньше; український язик занявби був перше мiсце; оба язики булиб мабуть ще близчi до себе, можеби вже i злились були давно в один iнтензивнiщим культурним процессом i т.д. 
Андрей Камiнський (галицкий политический деятель) 
Львов, 15 авг. 1914г. 
 

Предкладаючи цю книжку ми бажалиб поставити перед очi провiдну iдею, iменно, що теперiшня фаза iсторiї є сном. Все одно, чи той сон справляе нам небесне блаженство, чи пекольнi муки – це сон i читач – полiтик чи неполiтик, мусить свою акцiю – полiтичну i неполiтичну координувати з будучим пробудженням. 
Наша книжка писана з увзглядненням реальностей життя пiсля пробудження. 
Автор. 
Будучнiсть – рефлєкс минувшини  Минувшiсть є днем; будучнiсть – навіть безпосередня – ночiю, для декого звiздяною, для досконалого ока мiсячною. Як свiтло сiсяця є рефлексом свiтла сонця, так знання будучностi є рефлєксом знання минувшини. Коли минувшiсть ми розяснили собi так, що вона – по крайнiй мiрi деякi її областi – є для нас соняшним днем, то i будучнiсть суспiльностi, її дорога життєва, її завтрiшня днина, представляеться нам доволi ясно. 
При укладаннi програми на завтра, держатись треба отже одного способу: пiзнавати минуле, далеке i близьке. Це метод науковий. 
Є ще i другий, широко примiнюваний спосiб при укладаннi пляну завтрiшньої дороги: глядиться уперто в один пункт вимрiяної будучностi, видумується для неї iдею теорiю, доктрiну – соцiяльну, полiтичну, нацiональну – i силується людей i подiї до тої видеалiзованої, витеоретизованої програми змiряти. Це метод утопiйний. Метод страстi, не ума; серця, не мозгу. 
Зрозумiвши важнiсть пiзнання минулого, ми будемо развраз до него здглядати. Замiтити однак треба, що наука, яку хочемо витягнути з минувшини, не є зложена готова в лiтописях, чи компендiях по iсторiї. Там зложенi i виложенi подiї, факти, акти, то є повiстева, iсторична часть – мехянiка минувшини. Органiчна-же, внутрiшня суть минувшини, реальна правда її духа, її псiхiка, фiльософiя iсторiї, остає звичайно предметом до дальшого шукання. 
Компендiї по iсторiї є звичайно тою безконечною масою камiння, грузу i пiску, в котрiм находимо зеренця золота, але не механiчною працею, а аналiзою. 
Таким робом в фiзичних матерiялах iсторiї шукаємо її душi. 
Бо людськiсть, суспiльнiсть i її iсторiя, так як i чоловiк, має не тiлько тiло, але i душу, як i все iнче органiчне i неорганiчне, має тiло i душу: i камiнь i звiря i край i народ i кожде село, i кождемiсто, i Галиччина i Україна, i Росiя, i кожда iнстiтуцiя i кожда iдея, i українство i нацiоналiзм i сепаратизм i обєдинення i кождий час i кождий перiод i кожда фаза; загалом все – живе i неживе, конкретне i абстрактне – має не тiлько тiло, але i душу. 
I коли ми пiзнали тiло даного предмета, знаємо дещо, але не багато; знання наше мертве. Щойно, коли ми пiзнали душу, знаємо багато; знання наше є тодi живе i животворче. Без того ходимо напомацки, говоримо наздогад, на память, “орiєнтуємось”, як обертаний вiтром когут на даху. 
I так заглянемо на хвильку в минуле, давнє i недавнє, викристалiзуємо єго i поставимо програму для будучностi, не на всi вiки – це прiвiлей iнчих – а для нашого поколiння. 
Закон єдностi руських земель  Цiвiлiзацiя це – органiзацiя. Органiзацiя продукцiї в своїм основнiм резонi. А що продуiцiя вимагає спокою, порядку, права, отже потребує i органiзацiї полiтичної, вiйськової, державної, яко консеквенцiї органiзацiї продукцiї. 
Тисячлiття до Христа i тисячу лiт по Христi силкувались греки насадити цiвiлiзацiю – органiзацiю на пiвденних берегах Сарматiї. Довго, без переломових результатiв. Раз тому, що мали до органiзування три континенти, не тiлько Сарматiю, а друге тому, що сусiднiй номад – сила дезорганiзацiйна – мав перевагу. Палив огнем, що було до палення; гасив кровiю, що було до гашення. 
Сарматiя же сама з себе цiлi столiття в давнiщiм i далi в славянськiм перiодi, виявляла тiлько рудiменти органiзацiї. 
Коли настала потреба лучшої державної органiзацiї славяне, не вмiючи себе зорганiзувати пiсля вимог даного часу, змушенi були згодитись на органiзацiю свого краю варягами. Прошенi i непрошенi, вигонюванi i знов запрошуванi i незапрошуванi, знаменитi органiзатори тих часiв, органiзують Сарматiю полiтично, – перше блищi їм землi, iменно пiвнiчний захiд, потiм пiвдень, а далi пiвнiч. 
Деякi iсторики бiльше дбалi про честь руських земель, нiж про правду, доказують, що славяне самi зорганiзувались, а варягiв звали яко наємникiв. Тимчасом сам Нестор був переконаний, що славяне слабi органiзатори i висказав то в знаменитiй фразi, переведенiй на сучасний язик: “Ми не органiзатори, прийдiть i органiзуйте”. 
Так само дальша iсторiя аж до нинiшнього дня переконує нас, що Русь, це слабi органiзатори; тому все i все вискакували звiдкись з боку узурпатори, котрi брались за Дiло органiзацiї руських земель. 
Ми особисто думаємо навiть, що сама назва “Русь” свiдчить, що славянськi землi органiзували варяги. Рацiя цьому та, що назви племен i народов походять вiд других племен i беруться з перших, в очi впадаючих ознак: пiгмеї, кiнокефали, савромати, словене, нiмцi, лемки, бойки, хохли, кацапи, багнюки, поляне, деревляне i т.п. i от при першiй масовiй стрiчi славяне пiвдня, переважно мелянохроа, до того зi значною примiшкою також чорнявих азiятiв-монголiв – назвали норманiв, в величезнiм процентi рудих, русих, просто: русi, збiрною назвою: “Русь”. 
Нормане-Русь, горiшня державна верства, грали в зносинах з чужими першу скрипку i тому назва “Русь” дана варягам славянами, пiдхоплена зараз чужинцями, розтягнулась потiм i на славян. 3i славянами не занедбала початкова “Русь” обмiнятись назвою “чернь”, означаючою початково чорнявих, чорноволосих, а опiсля в значiннi перенесенiм, чорноруких. 
Iменники-бо самi: “русь”, “чернь”, утворенi з приложникiв так, як слова: зелень, синь, червень, бiль, жовч. 
В повнiй скромностi просимо ту нашу “теорiю”, котра в iнчiм видi находиться у автора “Iсторiї” Русов”, не вважати навiть теорiєю, а просто нашим висказом i це одинока iдея в цiлiм трактатi, котрої ми нiяк не готовi боронити, хоть ми особисто переконанi о її вiрностi. 
Ми просто думаємо, що славянськi мужики, увидiвши вперше русь, назвали їх Русь тому, що вони русь, от так як негрiв названо неграми тому, що вони негри, так як черця названо черцем тому, що вiн чорний, а i чорта названо чортом, бо чорний. (Цьому не перешкоджує навiть, що в Галiї було племя Rutheni). 
Зорганiзована великими майстрами органiзацiї країна розвивається надзвичайно гарно. Обiймає скоро цiлу сармацьку рiвнину, сягаючи по Карпати, Вислу, Балтик, Поволже. Лiси Галиччини, Припетi i Пiвночi рядяться зсловянщеними руськими князями. “Русь” розпливається в славянах, даючи їм назву, дану їй давнiще славянами. 
Зорганiзованi племена славянськi стають Русею. 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
Iсторiею правлять закони. Але вони не готовi, незвiснi; їх треба щойно пiдглядати, винаходити. 
Яким же законам пiдлягае iсторiя руських земель? 
Якi факти положимо в основу при дефiнiюваннi тих законiв? 
Ми будемо вистерiгатись доказувати якунебудь правду. Пишуться цiлi томи, щоб щонебудь доказати i без успіху. Ми будемо старатись вказати на факти, бо тим способом часто одно речення вповнi переконує о правдi висказаного погляду. 
Iсторiя органiзацiї руських земель в один органiзм обiймає тисячу лiт. В княжiм перiодi, котрий би можна назвати пiвденним, зорганiзовано вiд 9 – 13 столiття в один державний складовий органiзм взагалi всi землi межи Чорним i Бурлим Морем i межи Балтиком i пустарями Азiї. По розвалi тої органiзацiї державної через номадiв в 1237 р., зорганiзовано в другiм, пiвнiчнiм перiодi, вiд 13 – 18 столiття, взагалi всi тi самi землi знов в один, тепер вже централiзований державний органiзм. 
Органiзацiя йшла перший раз з пiвдня, другий раз з пiвночi. Перший раз, на скору руку повстала удiльна, соборна Русь; другий раз, поволi – централiзована. Органiзацiя розтягалась оба рази на тi самi землi так, що годi опертись покусi, щоб не сказати, що мабуть це один полiтично-державний комплєкс, коли процес єго органiзацiї доконувався в такий спосiб. Важне i то, що пiвнiч пiвдневi при першiй, а пiвдень пiвночi при другiй органiзацiї опору взагалi не ставив. 
Коли денебудь в iсторiї стикаються два бiльшi краї, то на границi тих країв видимо упертi довголiтнi зусилля обох країв не датись один другому поработитись. Так римляне i Картагiна; они же i Галiя; они же i германе; французи i нiмцi; Галiя i Францiя; Русь i татаре; Росiя i шведи; она же i турки; она же i Польща i т.д. Пiвнiчна Русь i пiвденна – як мало антагонiзмiв! Як часто чути там: помагайте нам, борiться за нас, берiть нас! Навiть розвал тої другої органiзацiї в 1917 р., розвал в повнiм значiннi слова, не перевiв роздiлу на двi половини: пiвдень i пiвнiч, а задержав прiнцiп соборностi, удiльностi: С.С.С.Р. 
Такi головнi струї iсторiї Русi. Тi екзактнi правди ставимо собi перед очi. Вони мусять на нас дiлати як стихiя, бо факти самi є констатованням iсторичних стихiй. Перед нашим умом напрям iсторiї 1000 лiт i дивлячись на цей закон органiзацiї охота капризничання уступає. 
Iсторiя вiкiв вказує на границi єдинення i сепаратизмiв. 
Як двi органiзуючi сили дiлали на Русi, одна з пiвдня, друга з пiвночi, одна з Київа, друга з Москви, так само двi дезорганiзацiйнi сили дiлали тамже – зi сходу i з заходу. Номади зi сходу розбивалi всяку органiзацiю. Поляки з заходу будували свою, але руську нищили. Колиб були розбили цiлковито руську органiзацiю i руську культуру на цiлiй Русi, по Азiю, i вибудували на розвалинах свою, як це зробили в Галiї римляне – булоб гаразд. Колиб ще поляки були приняли христiянство вiд грекiв, то можливо, що булиб уподобились руському народовi – вiра зблизилаб язики – i може, перенiсши столицю бодай на Буг або i далi на сход, булиб витворили славянський амальгам зi себе i з руських племен, на користь свою i всех i булиб стали могучою силою органiзацiйною, так дуже там потребною. За слабi на це фiзично i духово анектували тiлько часть Русi i нищили стiмульованi своєю релiгiєю, що могли i як могли i ту часть Русi, котру посiли, i Русь по за їх безпосереднiм натиском. I так вони, як i Русь, стали вiчними антагонiстами i послiдня мусiла сама себе органiзувати, хоть її здiбностi органiзацiйнi може слабшi, як у полякiв. 
Чи нiяк не можливе зближення Польщi до Русi, через деяке приспособлення польської культури: вiри, письма, язика, очевидно дiйсне уподоблення культури двайцяти мiлiонiв до культури 150 мiлiонiв, не наоборот? 
Чи не можливий культурний процес, паралельний тому, який зазначується межи дуже нечисленними, культурно висче стоячими словенами, а численiщими, культурно низче стоячими сербо-хорватами, де словене учаться письма, – “цирилiци” i язика сербо-хорвацького i дискутують о приняттi в богослуженнi старославянського язика? Не мусять же поляки находитись вiчно в трагедiї непримиримостi, фатальнiй для них, мiж нiмцем i Русею. Iх дiло о цiм подумати. 
Студiюючи отже процес тисячлiтньої руської iсторiї, бачимо, що руськi землi виписали на протязi столiть великими буквами закон цiлостi державної органiзацiї. Хто задумує перевести органiзацiю осiбної держави (української або бiлоруської) на однiй тiлько частинi Сарматiї, мусить бути свiдомий, що починає нову епоху переорганiзацiї iсторичного життя Сарматiї, мусить чути в собi сили, оспорюючi тисячлiтню iсторiю половини Европи. 
“А колиб так український Наполєон?”, вкине хто з боку. “Скiнчивби на Соловках” – вiдповiстися мусить. “Хмельницький?” Сказавби вкiнець: “Волимо пiд руського царя”. “А Гарiбальдi?” “Гарiбальдi може найтись до будови Русi; до деструкцiї нi. Будова независимої України генiя не найде. Найде хиба Петлюру i ему пiдiбних авантюристiв, не ентузiястiв високого стилю. 
Полiтична неповнолiтнiсть Русi  Iсторiя державної органiзяцiї на Русi виказує ще один основний факт, також радше правило – закон, а iменно: слабiсть здiбностей органiзацiйних – кождочасову полiтичну неповнолiтнiсть Русi. Нiгде в Европi не явилось з претенсiями до властi i замахами на власть тiлько самозванцiв i узурпаторiв, немаючи узасаднених даних на заниманi позiцiї, як на руських землях: Разiн, Пугачев, Тетеря, Мазепа, Распутiн, Керенський; Василько, Тишкевич, Макс, Вишиваний, Шептицкi i другi. 
Де в Европi мiгби звичайний козак оголоситись царем! Коли снив о чiм подiбнiм – то снив Валєнштайн, а цiль осягнув Кронвель. Екзальтований фемiнiст Керенський може грати Наполєона тiлько на Русi. Тiлько на Русi можливий “жидiвський царь” Росiї – Троцький. 
Тiлько на Русi можливо, що горсть полякiв, за благословенням Риму, чвалає з Дмитром i Мариною в Москву скрiпляти смуту. Сто лiт пiзнiще сiють ту смуту шведи; сто лiт пiзнiще французи; сто лiт пiзнiще жиди, нiмцi i поляки. Они добираються до самих центрiв Русi: Київа, Москви; бушують по цiлiй просторiй землi; потрясяють основами органiзацiї держави. Чому це? одиницi I сусiднi держави накидлють її свою власть – сводомi слабостi органiзацiї Русi. – Це не є звичайнi сусiдськi вiйни, щоб анектувяти часть Русi; це є походи, що родяться в головах то генiяльних, то знов дiтвачих умiв, щоб розбити в порох руську державу, не якнебудь, а пiсля слiв пiснi: “Od Warszawy az do Petersburga za Moskalami wraz, wraz, wraz!” 
Ту слабiсть оргянiзяцiї вiдчували руськi iдейнi лiберали i революцiонери 19-го i безiдейнi 20-го ст. з їх безпощадною критикою режiму i активною борбою з ним; така смiлiсть в iнчих державах неможлива! 
Потребу заповнити недостаток органiзяцiї вiдчув Петро Великий, котрого дiяльнiсть є як раз дiяльнiсттю органiзатора, органiзатора в найбiльших розмiрах, якi виказує iсторiя свiта. Вiн дав наче iлюстрацiю значiння органiзицiї, коли зорганiзував сiру масу i покончив одного з найбiльших воякiв i одного з найбiльших iнтриганiв i на багнах шiстьдесятого рiвнолежника вибудував мiлiонове мiсто, форсуючи проти натури вилом в Европу... 
Засилля жидiв iлюстрацiєю значiння органiзацiї  Знячiння органiзацiї в iсторiї цiвiлiзацiї i значiння браку органiзацiї в iсторiї Русi iлюструють послiднi лiта – вiйна i часи по вiйнi. Два-три проценти населення – жиди – спричинюють програння вiйни i вихопившись на хребет 180-мiлiонової держави, пiддають пiд вуаллю iдей i претекстом революiцiї, пiд розгром руську горiшню клясу – iнтелiгенцiю в няйширшiм значиннi – а руську долiшню клясу порабощують. 
I по розгромi значна часть iнтелiгенцiї наче в гiпнозi вдоволяється фразами, що це сталось ради високих iдей, що це прогрес, комунiзм, революцiя, що переведено то саме, за що боролись Пестель, Бакунiн, Желябов i що наведенi ентузiясти i iдеалiсти є iдейними батьками Троцького, Зiновєва, Нахамкеса, Каменєва, Свердлова i всiх других соток i тисяч юдеїв, що цiлий рух є клясовий, що той рух є етапом еволюцiї суспiльностi наче пiсля слiв Реклю, що i революцiя є еволюцiя, що цiлий рух є, як скажемо, етапом розвою, а не явищем патольогiчним. 
Тимчасом хто приглянеться i вдумаеться, пiзнає, що там стоять сьогодня проти себе двi осiбнi не кляси, а народи. В долi руська маса, а в горi жидiвський органiзований iнтелєкт. Руська маса – iнтелiгентна i проста – несвiдома завдань своїх i краю, бо руський iнтелект екстравагантний, анархiчний, iдеалiстичний, не методичний. Жидiвський – сконцентрований, зсолiдаризований, самолюбний. Кождий українець чи великорус хоче що iнчого i то що дня. Всi жиди бажають 2.000 лiт одного i того самого: теплу жiнку, дозен дiтей i купу гроша. Русин жиє кождий про себе; всi жиди свiта творять один колєктiвний органiзм. Русин експлуатує землю, жидовин експлуатує русина. Товаром для русина: поле; товаром для жидовина: русин. У русина змисл органiзацiї рудiментарний; жидовин перфектний органiзатор i конспiратор; вiн є органiзатором експлуатацiї не-жидовина; вiн є вiчним конспiратором i то властиво тiлько в цiлях економiчних, в цiлях єго одинокої iдеї, одного Бога – гроша. Прiнцiпом органiзацiї: змова; виразом її: шайка; гаслом: гой. Гой є всякий, хто не Спiноза i не Маркс. Говорiть про Герцена, Огарева – вiн тихо; заговорить про Лассаля вiн рушиться в крiслi: “То великий чоловiк!” 
Ленiн так говорить о однiм з них, Троцькiм: “У Троцкаго никакой физiономiи не было и нет... С Троцким нельзя спорить по существу, ибо у него нет никаких взглядов. Весь “троцкизм”, это прикрыванiе левыми, яко-бы революционными фразами практической политики своих собственных дел”. Ленiн в тих словах дав характеристику колєктиву: жид. 
Жиди, це народ, котрий достарчає непропорцiонально великого проценту злочинцiв: ошуканцiв, фальшiвникiв, злодiїв; так само непропорцiонально великого проценту професiй, котрими бридяться люди: шпiонiв, агентiв, провокаторiв, донощикiв; непропорцiонально великого проценту неробiв, що цiлими днями ходять по вулицях i конспiрують; непропорцiонально великого проценту рiжних професiй, для котрих треба наукового пiдготовлення, але таких, в котрих мож робити для суспiльностi тiлько добра, скiлько зла: публiцiсти, писателi, адвокати, лiкарi; непропорционально великого проценту свiтових скандалiв, зi зрадою державною i крiзами державними; непропорционально малого проценту неквестiонованих продуцентiв. 
Це народ паразiтерний, шкiдливий, непотрiбний. 
Суспiльностi, проникнутi жидами, виказують тi сiмлтоми, якi виказують органiзми iндiвiдуумiв, проникнутих бацiлями сухiт: горячковання, марнiння, нидiння, деформацiя, витончення, смерть; у суспiльностi вiд жида то само: крiзи економiчнi одиниць; крiзи льокальнi, провiнцiональнi, навiть часом державнi; а на Русi, сьогодня вперше, катаклiзм панруський. Цiла, особливо драматична, лiтература галицька, а почастi i других народiв середньої Европи, виводить на сцену жидiв – шкiдникiв i паразитiв. 
Жидок хоче зробити гешефт “екстра” способом. “Намiряє” вихреститись. Нерозважний священик вихрещує. Яко наслiдок горить пiв мiста; загорiлась i церква. Якийсь жидок сказав: “То твiй Бог (горить)”. Почалась бiйка з жидами; суд i iнквiзiцiя пiд крик “лiберальної” преси цiлої Австрiї. Для русинiв мiста крiза, майже катастрофа; жидовi – жадному нiчого не лучилось. 
Могуча нiмецька суспiльнiсть, а двох Барнатiв спричинюють не малу крiзу – горячку. Драйфус викликує велику крiзу – горячку в Францiї. На слабiй Русi жидова викликує катаклiзм. Страшний суд для iнтелiгентної верстви. 
Будучи хлопцем, чув я вiд такогож хлопця, що вже народився Антихрист – вiд жидiвки. Iнстiнкт народа каже Антихриста родити жидiвцi. 
Горячковання – слабiсть у одиниць, груп, громад, провiнцiй i iмперiй на сходi Европи – спричинена отже в основi жидами. Є, були i будуть, все i все безконечнi причини недолi людей i народiв. Але при дiфференцiяцiї людей на кляси, групи, заняття, партiї, жиди витворили з себе спецiфiчний продукт: це спецiфiчнi органiзми причинючi горячку – слабiсть – смерть. 
Тому органiзми слабi, такi як поляки i Русь, вються судорожно в обiймах жидови. 
Народ, котрий дiлав з заду, заражуючи тiлько духову атмосферу в часах Герцена, коли iдея революцiї була високою i чистою – витворює з iдеї жидiвський монополь, коли iдея розмножилась, розгноїлась, коли такi, як брат Герцена, доживають в нуждi. 
Змисл органiзацiйний того народа видно з того, що жиди, захвативши державний апарат в свої руки, зорганiзовали з етично больше меньше негативного матерiялу всiх кляс i слоїв – дворян, чиновництва, офiцерського корпуса, духовенства, iнтелiгенцiї, робiтникiв – армию большевикiв, чорносотенцiв, хулiганiв з менталiтетом Пугачевцiв, для екстермiнацiї другої половини руської горiшньої iнтелiгентної верстви i порабощення цiлої руської долiшньої верстви – народа. 
Змисл органiзацiйний жидiв так досконалий, що, хоть у всех переворотах страсти полiтичнi викликають екстермiнацiю одних вождiв другими, – гинули такi як Цезар, Дантон; тут Зiновєв з Троцьким обмiнюються засланням на... Кавказ. 
В якiй повнiй гармонiї, присущiй тому виїмковому племенi они дiлають видно з того, що вiд 1917 р. до 1926 р. не згинув нi один з них яко наслiдок полiтичних пристрастей. Чому? У них жадних полiтичних пристрастей, кромi ненавистi до жертви – хрещених – нема. Кождий осягнув обi цiлi: теплу женку i грошi i єдиною дальшою їх задачею є поширювання ти хдвох благодатей мiж щораз бiльше число однородцiв з одного, а екстермiнацiю руського племенi, большевицького i не большевицького, з другого боку. 
Бо на Русi є двi кляси, два роди, два народи: жиди в горi i Русь в долi. Русь дiлиться знов на двi групи: Русь-большевики – инструмент жидiв i Русь не-большевики – жертва жидiв. Пануюча кляса чи народ – жиди, большевиками – iнструментом, нищать Русь жертву, при чiм повстають сiтуацiї, де що дня, на кождiм мiсцi, екстермiнується i Русь большевикiв в великiм числi. Жиди остають нетикальнi, бо они не Русь i не большевики, они жиди. 
Зрозумiти треба душу подiї. Большевики не всi з натури негатiвнi: є i iндiферентнi i позiтiвнi цiвiлiзацiйно, але в данiм хаосi i розвалi егоїзми, iнтереси, страсти людськi кидають людей одних на других i в руках органiзаторiв деструкцiї – жидiв – люди, принимають менталiтет чекiста. 
Большевики, то є матерiял на большевикiв, є i був по всi часи по всех краях в великiм числi; їх повно довкола нас, але вони або не шкiдливi, або iндiферентнi або й пожиточнi члени суспiльностi. Щойно органiзацiя большевизму жидами дається одиницi i суспiльностi, а нинi людськостi в знаки. 
Жидовi захочується для спорту i гешефту з власної волi, або з волi организованої шайки, щоб застрашити юдофобiв, убити русина. Вiн убиває Петлюру, авантюриста, якого має право карати тiлько iсторiя. Жидок не убиває великороса того гатунку i степення, що Петлюра; вiн i вони бояться, пiмсти на цiлих масах жидiв. Вiн i вони знають, що як що вiдбудується, то вiдбудується не щось, за чим стояв Петлюра, а щось могучого, грiзного, що стояти буде проти iдей Петлюри. Вiн i вони знали, а бодай думали, що Петлюру нiхто не пiмстить. Малороса-польонофiла можна убити не боячись помсти. Вiн убиває не в Польщi, де Петлюру бодай знають, а в країнi, в дану фазу Лєона Блюма. Жидок робить iнтерес, а жидова остерiгає противникiв жидiвського паразiтiзму. 
Хиба ясно показали правду, котру вiдчувається, але не знається: закон слабших здiбностей органiзацiйних руських племен, кiлькоб там у них не було Тургенєвих i Гоголiв, Пушкiних i Шевченкiв. Незначний процент жидови наховстує i видушує широкi слої передового населення так безпощадно i з тими прийомами, з якими видушується тiлько марних паразiтiв. Бидовище грандiозне, яке перший раз вiдбувається в iсторiї свiта. 
3 того слiдує двi рiчi: перше, коли при слабих органiзацiйних власностях, при неповнолiтностi народа руськi землi таки утворили i удержали одну державну органiзацiю, то видно, що цiлiсть державну виписало фатум на заголовку книги iсторiї Сарматiї; друге, що, коли цiла соборна Русь так легко пiдпадає великим секулярним крiзам, що iдуть вiд чужих: ляхiв, шведiв, французiв, нiмцiв, жидiв, то щоб було, колиб ще i сама добровольно розбилась? Апетити сусiдiв зрослиб i части Русi сталиб кольонiями, “гiнтерляндом” свiтових потуг i їх сателiтiв. По третє, що коли Русь оценить значiння органiзацiї, то будучнiсть її велика i свiтла. 
Цiвiлiзацiйна роля Русi  Сказано, що з X-ого вiку зорганiзовано первоначально i переходово з Новгородської землi, потiм з Київа, всi землi Сарматiї в одну руську державу. Це i є велика наша вiтчизна...i т.д. 
 
...Андрей Каминский родился в 1873г. в Галичине, умер в 1957г. в Югославии (похоронен в Мариборе). Священник, педагог и публицист, галицкий политический деятель. С 1906 по 1918г. Каминский был соредактором газеты “Свобода”, старейшего в США украинского органа (несколько лет назад американцы украинского происхождения отмечали 100-летие его основания). 
Правда, в действительности “Свобода” была основана карпатороссами, и лишь позднее отбита у них “украинцами” по накатанной схеме русская -> руськая -> украинськая. Газета североамериканского лемко-союза “Лемко”, вспоминая об этом, писала (18 авг. 1932 г): 
Лемкы, братья милы, 
... 
Газеты “Лемко” чытателе! 
... 
Старой назвы не змЪняйте, 
Стара назва тверда як бук, 
А тверде не до панских рук... 
О том памятайте, 
Панов не допущайте! 
Нашы братья лемкы, 
Першы эмигранты, 
Русскій Союз оснували 
И газету “Свободу” выдали: 
Свячені украінці 
Им одобрали. 
Уж не вЪрте никому, 
Ани панови свому! 
Андрей Камiнський. Загадка України i Галиччини  
http://www.angelfire.com/nt/oboguev/images/kaminsk2.htm  
Путями истории: Общерусское национальное, духовное и культурное единство на основании данных науки и жизни. Под ред. Олега Алексеевича Грабаря. Нью-Йорк: Изд-во Свободного слова Карпатской Руси, Т.1, 1977. 303с. (РГБ Тим 3-4/1-205); Т.2. 1979. 290с. (РГБ А 78/94)  
http://sinsam.kirsoft.com.ru/KSNews_759.htm  
http://sinsam.kirsoft.com.ru/KSNews_760.htm  
http://sinsam.kirsoft.com.ru/KSNews_761.htm